У скандинавській міфології існує образ дерева, яке утримує на собі цілі світи. Це Іггдрасілль – велетенський ясен, чиї гілки сягають небес, а коріння проникає в глибини основи світу. Звісно, опираючись на міфологічний образ, не можна возвеличувати дерево, однак цей образ чудово передає значення, яке дерева відіграють у природі.
Протягом останніх десятиліть ліси Європи стикаються з масовим відмиранням ясена. Однією з причин цього відмирання став гриб аскоміцет Hymenoscyphus fraxineus з родини Helotiaceae, який є збудником захворювання, відомого під назвою халаровий некроз ясена. В англомовній літературі це захворювання називають Ash dieback (ADB – масове всихання ясена). Гриб потрапив до Європи з Східної Азії та демонструє особливу агресивність щодо ясена звичайного та вузьколистого, які складають основну частку ясенів у лісах Європи. Водночас азійські ясени, такі як маньчжурський та китайський розвивались поруч з патогеном та мають значно вищу стійкість до його пагубного впливу.
Життєвий цикл гриба переважно однорічний і тісно пов’язаний з розвитком рослини-господаря. Основним місцем резервації гриба є інфіковані опалі листки, які залишилися з попереднього року. Впродовж осені та зими міцелій колонізує ці рештки, утворюючи чорні/темно-коричневі структури. Влітку, коли підіймається температура та вологість до достатнього рівня, на рештках листків формуються дрібні бакалоподібні плодові тіла білого/кремового кольору (апотеції) у яких формуються тисячі спор. За допомогою вітру спори переносяться на поверхню нових неуражених листків. Поступово розвиваючись, гриб з листка переходить до молодих пагонів, що призводить до порушення роботи провідних тканин та формування некрозів і виразок.
Симптоми ураження доволі добре проглядаються та залежать від тривалості ураження, віку дерева, його санітарного стану. Першою ознакою буде поява некротичних плям на листках, які згодом поширюються на всю їх площу та черешки, призводячи до їх в’янення та передчасного опадання. Згодом на уражених пагонах та гілках виникають помаранчево-коричневі або сіруваті некротичні плями. На зрізі уражених гілок добре виражене сіро-коричневе або фіолетово-сіре забарвлення заболоні, що свідчить про поширення патогену в деревині. Унаслідок тривалого ураження спостерігається відмирання скелетних гілок та зрідження крони. у результаті чого, намагаючись компенсувати втрату частини асиміляційного апарату дерево нарощує водяні пагони на стовбурі та біля великих гілок.
Халаровий некроз призводить до значної деградації дерева. Втрата асиміляційного апарату, відмирання пагонів, порушення роботи провідних тканин та некрози виснажують запаси корисних речовин, роблячи ясен надзвичайно чутливим до негативної дії біотичних та абіотичних чинників. Поєднання пригніченого стану, в якому дерево поступово втрачає свою життєздатність, з супутнім ураженням шкідниками або хворобами, може доволі швидко привести до відмирання цінного як в культурному, так і в економічному сенсі дерева. Однак у лісових масивах тенденція відмирання ясена через халаровий некроз не лінійна, оскільки вид має доволі багато генотипів, які відрізняються чутливістю до патогена. Насадження у вологих ярах та вздовж водотоків зазнають значно більшого впливу від патогену, через тривале збереження вологи, та високу концентрацію спор у нижньому ярусі та підстилці. В комплексі із Hymenoscyphus fraxineus ясен часто уражають плоский трутовик та опеньок осінній, що спричиняє вивалювання дерев вітром.
Масове відмирання ясена змінює мікроклімат лісу, адже змінюється світловий режим, відкриті території колонізуються інвазійними та синантропними видами, які витісняють місцеву флору, змінюють структуру підліску та знижують біорізноманіття. Особливо небезпечною хвороба є для специфічних груп організмів, які біологічно пов’язані виключно з ясеном.
Ефективна протидія хворобі насамперед базується на збереженні потенціалу окремих генотипів порід, стійких до патогену. Причиною цьому служить специфіка біології Hymenoscyphus fraxineus. Масове поширення спор, тривале збереження патогену та здатність системно уражати тканини деревини унеможливлює ефективне використання фунгіцидів, або повне знищення патогену у лісовому масиві. Лісогосподарські рішення мають бути адаптивними і базуватись на видаленні з насаджень уражених дерев та зберіганні екземплярів, які не зазнали значної шкоди та є стійкими до дії патогену. Такі екземпляри можуть служити маточниками для збору насіння та подальшої селекції з відбором стійких генотипів.
Згрібання та знищення опалого листя також могло б переривати життєвий цикл патогена, що може бути ефективним на малих площах, в парках, скверах, садах чи розсадниках, але через колосальну площу лісових масивів, особливості рельєфу та постійне занесення спор з сусідніх ділянок, такий захід буде абсолютно нераціональним і не дасть бажаного результату.
