Фітофтороз – це група захворювань рослин, спричинених патогенними організмами роду Phytophthora (клас Oomycetes). Раніше представників цієї групи відносили до царства Грибів (Fungi), однак сучасні дослідження підтвердили їхню суттєву відмінність від справжніх грибів. Відповідно до сучасної систематики, ооміцети належать до царства Хромісти (Chromista).
Назва походить від грецьких слів phyton (рослина) та phthora (знищення, загибель) – тобто підкреслюється неймовірно агресивний вплив видів цього роду на рослини. Патогени роду Phytophthora становлять серйозну загрозу для декоративних та сільськогосподарських рослин та лісів. Вони здатні спричиняти кореневі та прикореневі гнилі, в’янення, всихання та масову загибель молодих дерев, ослаблених насаджень та навіть деревостанів старшого віку. У багатьох країнах світу окремі види Phytophthora входять до переліку карантинних небезпечних організмів, які спричиняють катастрофічні відмирання лісів.
Збудники фітофторозу поширені практично в усіх грунтово-кліматичних зонах світу. Основним середовищем інфекції є ґрунт, рослинні рештки та водне середовище. Найчастіше патогени накопичуються у лісових розсадниках, культурах, садах та природних екосистемах із порушеним гідрологічним режимом. Особливо сприятливими для розвитку цих патогенів є ділянки з надмірним зволоженням, застійними водами та недостатнім дренажем.
Поширення інфекції відбувається переважно за допомогою рухливих зооспор, які активно переміщаються у водному середовищі. Інтенсивні опади, паводки, висока вологість ґрунту та підвищена температура повітря створюють оптимальні умови для масового розвитку й розповсюдження патогену. Значну роль у поширенні хвороби також відіграє антропогенний фактор – переміщення інфікованого садивного матеріалу, ґрунту чи води.
Інфікування рослин відбувається переважно через кореневу систему під час контакту з інфікованим субстратом чи водою (або під час прямого контакту з інфікованою рослиною). За умов високої вологості зооспори проникають у тканини рослини, спричиняють загнивання дрібних коренів та руйнування провідних тканин. Згодом руйнівний процес поширюється на кореневу шийку та нижню частину стовбура. Порушення функціонування кореневої системи призводить до водного дефіциту, пригнічення фізіологічних процесів, в’янення та опадання листків або хвої, та поступового всихання рослини. У деяких випадках на корі можуть утворюватися характерні темні ділянки із слизотечою.
У лісових екосистемах патогени роду Phytophthora здатні уражати широкий спектр деревних порід, в тому числі дуб, бук, вільху, березу, каштан їстівний, гіркокаштан, плодові дерева, ялину, сосну, та інші. Наслідком ураження є погіршення санітарного стану деревостанів, ослаблення природної стійкості насаджень, підвищення їхньої вразливості до вторинних шкідників і патогенів, а також поступова деградація лісових екосистем.
Формуванню осередків фітофторозу сприяють:
Надмірне зволоження ґрунту.
Застій поверхневих або ґрунтових вод.
Порушення дренажу.
Створення насаджень на ділянках, не придатних за гідрологічними умовами.
Використання інфікованого садивного матеріалу.
Порушення санітарних вимог під час проведення робіт на інфікованих ділянках.
У природних екосистемах існують механізми, що частково стримують розвиток патогенів, однак в умовах антропогенного навантаження та порушення екологічної рівноваги їхня ефективність суттєво знижується.
Для профілактики та обмеження поширення фітофторозу доцільно:
Використовувати здоровий та сертифікований садивний матеріал.
Забезпечувати належний водовідвід і функціонування дренажних систем.
Уникати перезволоження ґрунту.
Очищати та дезінфікувати техніку, взуття й інструменти після роботи на інфікованих ділянках.
Обмежувати переміщення ґрунту та рослинного матеріалу з осередків інфекції.
Формувати насадження з урахуванням лісорослинних умов і стійкості порід до патогенів.
У осередках ураження застосовувати фунгіцидні або біологічні препарати.
Важливою частиною захисту насаджень є своєчасна діагностика фітофторозу, адже це дозволяє локалізувати осередки інфекції, своєчасно впровадити санітарно-оздоровчі заходи та мінімізувати ризик подальшого поширення патогену.
